Основні поняття міжкультурної комунікації; мультидисциплінарний підхід.

Підходи до розуміння поняття «комунікація»:

·       комунікація як передача знань, ідей, інформації та ін.;

·       комунікація як розуміння, тобто комунікація розглядається як процес, завдячуючи якому ми розуміємо інших і самі намагаємося бути зрозумілими;

·       комунікація як вплив, тобто коли людина з допомогою символів, знаків намагається впливати на інших людей;

·       комунікація як творення спільноти, процес, коли з допомогою вживання мови, знаків із одиниць відбувається творення людських об’єднань;

·       комунікація як взаємодія між людьми з допомогою символів;

·       комунікація як обмін значеннями між людьми (вона можлива в тій мірі, в якій люди мають спільні прагнення й відносно єдину культурну базу);

·       комунікація як складова суспільного процесу, тобто акт комунікації розглядається як засіб, через який виражаються групові норми, здійснюється суспільний контроль та ін.

Термін «міжкультурна комунікація» у вузькому смислі пов'язаний з роботою Едварда Холла та Джорджа Трагера «Culture as Communication» (1954) та підручником Ларрі Самовара та Річарда Портера «Communication between Cultures» (1972).

Міжкультурна комунікація – спілкування, обмін інформацією, що здійснюється в умовах значних культурних відмінностей які суттєво впливають на якість та буттєвість комунікативної події. Комунікативна компетентність людей, що спілкуються передбачає розуміння комунікативний символічних систем та правил їх функціонування, принципів комунікативної взаємодії.

Особливість міжкультурної комунікації: використання спеціальних мовних варіантів та дискурсивних стратегій, відмінних від тих якими люди користуються у своєму культурному середовищі.

Крос-культурна комунікація – вивчення конкретного феномена у двох або більше культурах; пов’язана із порівнянням комунікативних компетентностей представників різних культур.

Комунікативні можливості в межах своєї та інших культур притаманні для усіх людей, але їх конкретна реалізація та можливості культурно обумовлені. Культура визначає когнітивну та прагматичну основи комунікативної діяльності.

Найважливіші види символічної поведінки людини в суспільстві:

·       Використання мови (вербальна комунікація)

·       Немовленнєва поведінка (невербальна комунікація)

Функціональні сфери міжкультурної комунікації: міжособистісна, соціальна, публічна, міжгрупова, професійна, масова комунікація та комунікація всередині малих груп.

Культура – інтерпретативна модель, що використовується для сприйняття світу. Культура – об’єктивація людської суб’єктивності.

 «Діалог» і «монолог» як виміри культури. Діалог – сутнісна складова міжкультурної комунікації; його теоретичні основи пов’язані з філософією діалогу (Мартін Бубер, Карл Ясперс, Ойген Розеншток-Гюссі, Поль Рікер, Емануель Левінас). Термін діалог походить від грецького dialogos – розмова, першим з авторів, який використовує цей термін є Платон, тут діалог тісно пов'язаний з мистецтвом діалектики. Діалог використовується як практика в різних ситуаціях, від освіти до бізнесу. Впливовими теоретиками діалогової освіти є Пауло Фрейре та Рамон Флеча.

Егалітарний діалог – концепція діалогічного навчання. Його можна визначити як діалог, у якому внески розглядаються відповідно до обґрунтованості їхніх міркувань, а не відповідно до статусу чи позиції влади тих, хто їх робить.

Структурований діалог в міжкультурній комунікації є діалоговими практиками, розробленими як засіб орієнтації діалогічного дискурсу на розуміння проблеми та консенсусні дії. Дисциплінована форма діалогу, коли учасники погоджуються дотримуватися схеми діалогу або фасилітатора, дозволяє культурним групам вирішувати складні спільні проблеми.

Моральні діалоги – це соціальні процеси, які дозволяють суспільствам або спільнотам формувати нові спільні моральні розуміння. Елементи морального діалогу включають: встановлення моральної основи; об'єднання багатогрупових дискусій у формі «мегалогів»; розрізнення відмінних атрибутів морального діалогу (крім раціональних міркувань чи культурних воєн). Моральні діалоги дозволяють людям певної спільноти визначити, що є морально прийнятним для більшості людей у цій спільноті.

Діалог культур пов'язаний з інтерсуб’єктивними зв’язками та відношеннями «Я-Ти», «Я-Інший», «Свій-Чужий».

Прикладом монологу культури є європоцентризм – світоглядна установка, культурна традиція та політичні переконання про вищість західноєвропейської цивілізації у світовій історії та культурі. Вважає європейські цінності, релігійні переконання, способи життя та бачення світу універсальними. Основи європоцентризму закладаються в античній культурі та існують непохитно до Нового часу. Вперше піддається критиці Йоганном-Готфрідом Гердетом та Джамбаттістою Віко. Європоцентризм пов'язаний з ідеями деколонізації, третього світу, неоколоніалізму.

Основні моделі комунікації в культурі. Моделювання полягає в побудові ідеальних, уявних об’єктів, ситуацій, для яких характерні відносини та елементи, подібні відносинам і елементам реальних комунікативних процесів. Модель є понятійним інструментом, а модель комунікації є вербальними або графічними представленнями, що відображають процес комунікації в схематичній і спрощеній формі.

Основні моделі комунікації:

·       Соціологічні та психологічні (Г. Лассвелла, двохступінчата модель комунікації Е. Каца та П. Лазерсфельда, соціологічна модель Джона та Матильди Рілеїв)

·       Семіотичні (Р. Якобсона, У. Еко, Ю. Лотмана, Р. Барта)

·       Міфологічної комунікації (К. Леві-Строса, Р. Барта, К. Г. Юнга)

·       Аргументуючої комунікації (Ф. Еемерена й Р. Гротендорста)

·       Іміджевої комунікації

·       Пропагандистської комунікації (С. Чакотіна).

Антропологічний підхід до міжкультурних відносин. Наукові дослідження в площині міжкультурної комунікації фокусуються на поведінці людей, що постають перед культурно обумовленими відмінностями в мовленнєвій діяльності. Результатом досліджень стали описи культурної специфіки інтерпретування комунікації.

Потреба в дослідженні міжкультурної комунікації була пов’язана з швидким економічним розвитком багатьох країн та регіонів на початку 20 ст., революційних змін в технологіях, виникненням глобалізації. В результаті таких змін світ почав сприйматися як менший, компактніший – інтенсивність тривалих контактів між представниками різних культур швидко зросла. Іншими важливими зонами професійної та соціальної міжкультурної комунікації стали освіта, туризм, наука.

Потреба в осмисленні міжкультурної комунікації також пов’язана з відмовою від європоцентричних підходів в гуманітарних та суспільних науках. Визнання абсолютної цінності різноманітності світових культур, відмова від колонізаторської культурної політики, усвідомлення крихкості існування та загрози знищення величезної більшості традиційних культур і мов призвели до того, що відповідні дисципліни стали бурхливо розвиватися. Тут на початку 20 ст. особливий внесок зробив американський антрополог і лінгвіст Франц Боас та його роботи з дослідження північноамериканських мов.

Міжкультурна комунікація як дисципліна використовує досягнення культурної антропології та досліджень комунікативних процесів у суспільстві.

Методологія вивчення міжкультурної комунікації. Особливостями міжкультурної комунікації займаються антропологи, етнографи, лінгвісти, культурологи, їх праці з опису традиційних суспільств, культур та мов сприяли становленню ідеї багатополярності людської спільноти.

Істотний внесок у вивчення комунікації роблять когнітивна і соціальна психологія, соціологія, когнітивна лінгвістика і типологія мов. Операційні параметри для опису впливу культури на людську діяльність та розвиток суспільства були сформульовані у роботах антропологів Флоренс Клакхон та Фреда Стродбека, лінгвіста та антрополога Едварда Холла, соціолога та психолога Герта Хофстеде.

Ф. Клакхон та Ф. Стродбек звернули увагу на культурні відмінності у системах цінностей, які загалом становлять картину світу конкретної культури. У цю картину входять такі фундаментальні речі, як ставлення до часу, до діяльності, до природи, ставлення до цінності міжособистісних відносин.

Едвард Холл звертав увагу на різні параметри культурно обумовлених комунікативних відмінностей. Запропонував розрізняти висококонтекстні та низькоконтекстні культури, пов’язані з кількістю інформації експліцитно наявної в повідомленні.

Герт Хофстеде сформулював чотири ознаки, які можуть описувати національні культури за їх становищем на шкалі чотирьох параметрів. Осі культурних протиставлень:

·       Дистанція влади

·       Індивідуалізм

·       Уникнення невизначеності

·       Змагальність

Напрямки вивчення міжкультурної комунікації:

·       Психологічний (досліджує вплив культурних відмінностей на процеси інтерпретації та категоризації, природу поведінкових стереотипів. Вивчаються категорії цінностей, мотивів, установок, стереотипів, забобон)

·       Соціологічний (використовуються методи анкетування для виявлення ціннісних установок та стереотипів, соціальної адаптації мігрантів, збереження/втрати традиційної культури у національних меншин)

·       Лінгвістичний (досліджує різні комунікативні стилі, особливості вживання слів та створення дискурсу, спрощення/ускладнення граматичної структури)

Крос-культурна прагматика займається порівняльним аналізом окремих принципів, що характеризують комунікативну діяльність та відповідними культурними сценаріями. Один з основних прагматичних принципів – «принцип ввічливості» запропонований Пенелопою Браун та Стівеном Левінсоном. Крос-культурні відмінності проявляються у типі ввічливості – заснованому на солідарності чи підтримці дистанції – характерному для конкретної культури.

Анна Вежбицька пропонує використовувати метамову, яка допомагає побачити, що прямі перекладні еквіваленти можуть приховувати суттєві культурно зумовлені відмінності. Дружбі, свободі чи гніву ми приписуємо характерні для нашої культури смисли, надаємо цим поняттям неіснуючу універсальність та здійснюємо культурну помилку.

Гендерний підхід використовує Дебора Таннет досліджуючи особливості комунікативної поведінки чоловіків та жінок. Висловлювання представників цих двох груп зроблені однією мовою, розуміються ними неоднаково у межах різних сценаріїв.

Прикладні аспекти міжкультурної комунікації пов’язані з поняттям міжкультурної сприйнятливості (intercultural sensitivity).