У чаc, ознаками якого є швидкі міграційні перетворення, гострі конфлікти і поширення популізму, ефективне управління взаєминами з тими, кого ми сприймаємо як "інших", має найважливіше значення. Культурні розбіжності між людьми наростають, і немає ознак того, що цінності зберуться в єдину універсальну культурну ідентичність. Європейський Союз має приділяти значну увагу міжкультурному порозумінню та міжкультурній комунікації.

Крім того, у випадку Європи слід брати до уваги той факт, що усі європейські культури пройшли довгу історію свого становлення і розвитку. Ці культури забезпечують своїм членам соціальну ідентичність. Більшість членів цих культур не готові і, можливо, навіть не можуть відмовитися від своєї соціокультурної ідентичності. Однак європейська інтеграція не може розумітися як стандартизація культури. Європі потрібно залишатися континентом культурної різноманітності. Різноманіття європейської культури може бути інноваційною силою для соціальних змін та конкуренції в мистецтві, науці та спорті. Між європейськими суспільствами має відбуватися щось, що може бути назване творчою конкуренцією в сфері культури. Це, звісно, розвитку міжкультурного діалогу і взаємодії як складової кожної національної культури. Крім того, Європа повнна розвиватися на принципах відкритості та толерантності.

Міжкультурний діалог давно є принципом, що підтримується Європейським Союзом та його інституціями. У 2008 році Європейський Парламент та країни-члени ЄС визначили його як 'Європейський Рік Міжкультурного Діалогу' (EYID). Це мало на меті привернути увагу людей в Європі до важливості діалогу в різноманітності та між різними культурами.

Культурний вимір євроінтеграції є результатом тривалого соціального процесу. З цієї причини немає чіткої концепції цілей або можливих моделей, які були чітко розроблені. Це пов’язано з тим, що цей вимір європейської інтеграції є найделікатніший і найважчий.

В літературі можемо натрапити на три можливі моделі культурної інтеграції в Європі: 1) модель плавильного котла, 2) гегемонічна модель, 3) мультикультурна модель.

Модель плавильного котла фактично означає інтеграцію у формі типу злиття європейських культур, викликане дуже високим ступенем фізичної мобільності та «бікультурної» соціалізації. Таким чином, європейська культура виникла як поєднана та злита воєдино елементами різних індивідуальних національних культур.

Згідно з гегемонічною моделлю, європейська культура відзначалася б домінуванням однієї національної культури над іншими. Тоді була б європейська культура на основі німецької, французької, англійської, якоїсь іншої культури. Така культура формувалася б шляхом інкорпорації або асиміляції різних європейських культур в домінантну культуру однієї конкретної нації.

Європейська мультикультурна модель базується на визнанні культурного плюралізму і збереження культурної ідентичності держав-членів Європейського Союзу. Європа, згідно з цією моделлю, повинна знайти свою культурну ідентичність, яка не є інтегрованою до однорідної культури (якою б розвиненою вона не була), а радше базується на розмаїтті різних культур. Комунікативне переплетення національних культур має бути рушійною силою такої моделі.

Для європейських країн важливо розвивати міжкультурну компетентність. Міжкультурна компетентність - це спосіб вирішення засадничих причин деяких викликів у суспільствах, таких як непорозуміння між культурними, соціокультурними, етнічними та іншими групами, включаючи дискримінацію, расизм та висловлювання ненависті. Міжкультурну компетентність слід розуміти як комплексний підхід, що об'єднує цінності, розуміння, установки та навички, заснований на чотирьох принципах міжкультурної інтеграції: забезпечення рівності, цінування різноманітності, сприяння міжкультурної взаємодії, просування активного громадянства та участі, а також рамки прав людини Ради Європи.

Міжкультурна компетентність допомагає зацікавленим сторонам: взаємодіяти та спілкуватися більш інклюзивним способом з громадськістю, долати нерівні відносини, потенційні конфлікти та розбіжності, оскільки вони можуть бути краще зрозумілими та керованими; будувати новий, більш інклюзивний наратив про суспільство, розробляючи як внутрішній, так і зовнішній дискурс адміністрації;  розробляти, впроваджувати та оцінювати більш інклюзивні політики для надання кращих послуг, адаптованих до соціокультурної реальності кожної території, сприяти потенціалу різноманітності, надавати можливості населенню брати участь у громадському житті.

Створюючи спільний культурний простір в Європі, слід звертати увагу на те, що міжкультурна компетентність відноситься до набору знань, навичок, розуміння та установок, які дозволяють як індивідуумам, так і організаціям діяти у міжкультурно компетентний спосіб. Міжкультурна компетентність передбачає широкий спектр компетентностей, які дозволяють здійснювати проактивні заходи для забезпечення міжкультурного середовища, а також реагувати на різноманітні ситуації, з якими ми всі стикаємося щоденно, у міжкультурно компетентний спосіб. Це також передбачає активне пошукове спілкування з метою досягнення міжкультурної взаємодії та прийняття заходів для боротьби з упередженнями, стереотипами та дискримінацією. Хоча компетентність розвивається на індивідуальній основі, розвиток міжкультурної компетентності може призвести до того, що міжкультурний підхід буде застосовуватися до всіх видів діяльності та прийняття рішень, створюючи міжкультурно компетентні організації та більш інклюзивну організаційну культуру. Міжкультурна компетентність включає знання міжкультурних принципів і концепцій, а також пов'язана з різними сферами, від антидискримінації до комунікації чи надання послуг. Для ефективності набір компетентностей також включає ряд м'яких навичок, таких як співчуття, критичне мислення, здатність слухати і взаємодіяти, повагу, розуміння власного становища, вплив та упередження, і багато іншого. Міжкультурна компетентність також передбачає розуміння різниці між особами та діями, а також здатність адекватно реагувати на дії, які не поважають фундаментальні принципи прав людини.