Ідею Європи як комунікативної спільноти можна виводити з концепції чеського філософа Яна Паточки. Я. Паточка твердить, що біля початків людської історії стоїть переживання потрясіння. Людська історія почалася з подолання міфів і вступу в екзистенціальну невизначеність. Разом з тим, проявилася необхідність нового стилю мислення, який би показав несамоочевидність смислу для розуму і зробив його темою відкритих дискусій. У такий спосіб виникла філософія. Виникнення історії і виникнення філософії, як твердить Ян Паточка, зливається у єдність. З появою філософії пов’язане виникнення інших інститутів, що забезпечують підтримку ходу історичного руху. Ян Паточка також твердить про солідарність потрясених, що утворює нове поле людської взаємодії. На основі цієї солідарності народилася спільнота з новими зв’язками і обставинами та новим типом обов’язків та інтересів. Ця спільнота представляє, за Паточкою, передусім давньогрецький поліс.  В класичному полісі мова йде про будівництво спільноти тих, кого об’єднує досвід несамоочевидності, хто творив соціальні інститути для забезпечення свободи запитування. Поліс – це спільнота тих, хто вглядається, хто шукає, дискутує. Прототипом таких людей є Сократ. Добре функціонування полісу і його єдності передбачало піклування про кожного його члена. Життя в невизначеному світі вимагало піклування про душу.

Відтак, в Європі формується новий тип комунікації – діалог. Як відомо, діалог визначається як бесіда двох чи більше осіб, процес їх спілкування і взаємодії. Філософська концепція діалогу передбачає міжсуб’єктне відношення, єднання свідомостей на метафізичному рівні взамін структурі “суб’єкт-об’єкт”.

Поступово Європа перетворилася на простір міжкультурної комунікації, яка передбачає взаємодію між представниками різних культур. Це означає постійне вдосконалення та опанування кожного з 4 когнітивних вимірів міжкультурної комунікації:

Знання: включають уявлення про культуру, цінності, практики та глобальні проблеми;

Ставлення: передбачає відкритість, прийняття та готовність адаптуватися до інших культур;

Навички: культурні студії, розуміння та спілкування з різними культурами; знання мови

Усвідомлення: здійснення порівняння власної рідної культури з культурою інших

Відтак, слід дотримувати таких рекомендацій щодо розвитку навичок міжкультурної комунікації:

1. Практика активного слухання. Уміння добре слухати – це перший крок до досягнення культурної компетентності. Це надихає на зв’язок між колегами, покращує атмосферу в інституції і зміцнює стосунки між колегами.

2. Підвищення культурної обізнаності. Підвищена культурна обізнаність дозволяє побачити не тільки зовнішню поведінку та дії інших людей, але й зрозуміти, як їхні переконання, цінності та традиції впливають на те, як вони спілкуються. Іншим аспектом культурної обізнаності є відзначення індивідуальних особливостей співрозмовників. Ці зусилля можуть покращити навички міжкультурної комунікації та прищепити почуття причетності до членів вашої спільноти.

3. Сприяння культурі поваги. Повага до культурних відмінностей має вирішальне значення для розвитку компетентності міжкультурного спілкування. Якщо повага є опорою вашої команди чи спільноти, тоді буде менше суперечок, які можуть зашкодити відносинам. У спільноті слід підтримувати позитивну робочу атмосферу, відмовляючись терпіти культурну нечутливість. Щоб сприяти здоровій міжкультурній взаємодії у вашій робочій силі, ви повинні вимагати взаємної поваги між усіма членами команди.